Державне регулювання розвитку сектора цифрової економіки України

Abstract

Дисертацію присвячено розробці теоретико-методичних і прикладних засад державного регулювання розвитку сектора цифрової економіки України. Об’єктом дослідження є процес розвитку сектора цифрової економіки, а предметом – теоретико-методичний базис дослідження, методичний інструментарій аналізування, інституціональне забезпечення, інструменти та засоби державного регулювання розвитку сектора цифрової економіки України. Узагальнені концептуальні характеристики поняття та структури цифрової економіки, а саме доведено необхідність оперування поняттям «сектор економіки», де створюється якісно нова продуктивна та конкурентоспроможна частина доданої вартості національного продукту, здійснюється значний позитивний вплив на функціонування і розвиток традиційних секторів та галузей економіки, формується електронне поле взаємовигідної взаємодії держави, бізнесу та суспільства, забезпечується нова якість економічного відтворення та соціально-економічного розвитку; при цьому структуру цього сектора утворюють: суб’єкти, об’єкти, продукти, споживачі, функції, інституційне, ресурсне та інфраструктурне забезпечення. Набув подальшого розвитку підхід до визначення напрямів і засобів державного регулювання розвитку сектора цифрової економіки шляхом розширення існуючих інструментів в цій сфері (інституційних, економічних, організаційних, ресурсних) низкою нових, ідентифікованих у підсумку формування матриці, де інструменти державного регулювання визначаються узгоджено у відповідності до (1) механізмів державної політики (інституційно-правового, економічного, адміністративно-організаційного, інформаційного та соціально-психологічного, техніко-технологічного та (2) чинників розвитку цифровізації (середовище, ресурсне забезпечення, інфраструктура, кон’юнктура). Удосконалено науково-методичний підхід до адаптивного застосування світового досвіду державного регулювання розвитку сектора цифрової економіки, що, на відміну від інших, передбачає розбудову цифрової інфраструктури, становлення інститутів інвестування цифрового розвитку, підвищення цифрових компетенцій, створення онлайн порталів, розвиток програм цифрової трансформації, впровадження STEM програм, координацію дій між регуляторними органами для дерегуляції сфери цифровізації. Розроблено методичний підхід до аналізу процесів розвитку сектора цифрової економіки, зокрема, на відміну від застосування в цих цілях міжнародних індексів конкурентоспроможності та інноваційно-технологічного розвитку, розроблено і апробовано методичну послідовність аналізування середовища цифровізації, що складається з шести етапів (стратегічний, постановочний, експертний, якісної оцінки, кількісної оцінки, заключний), у підсумку проходження яких розраховується інтегральний індекс, а також його субіндекси за групами: самодостатність, ефективність, готовність, залученість, інфраструктура, кооперація; впровадження цього підходу дозволяє отримати достовірну характеристику якості середовища розвитку сектора цифрової економіки в статиці, динаміці та в структурних аспектах. Набув подальшого розвитку інструментарій стратегічного планування політики державного регулювання розвитку сектора цифрової економіки, а саме на відміну від застосовуваних сценарних підходів (здебільшого базового та форсованого) розвитку в країні процесів цифровізації економіки, визначені етапи стратегічних зрушень (1-й – формування потенціалу сектора, 2-й – становлення та зміцнення його конкурентних позицій, 3-й – реалізація потенціалу сектора в системі національного господарства та розвитку інформаційного суспільства) та у відповідності до них – стратегічні пріоритети державного регулювання, напрями покращення структурних характеристик сектора та стратегічні завдання за групами суб’єктів – стратегічних партнерів у цій сфері: держави, бізнесу, суспільства, інфраструктурних інституцій. Розвинуто інструментарій державного регулювання інституціонального забезпечення розвитку сектора цифрової економіки шляхом зміни підходу до ідентифікації складу його інструментів; якщо для цього в основному використовують метод, коли інструменти державного регулювання визначаються за групами: інститути та інституції, то обґрунтовано переваги формування ширшої структури інструментів, підібраних за такими напрямами координації інституціонального забезпечення в цій сфері, як (1) інституційно-правовий базис, (2) інституційно-організаційна платформ, (3) інституційно-інфраструктурне забезпечення, (4) інституційно-економічний блок та (5) інституційно-психологічне середовище. Визначено засоби програмування державної політики розвитку сектора цифрової економіки, для чого розроблено проект Програми цифровізації реального сектора економіки України зі структурними елементами: вихідні умови, мета та цілі державної політики, напрями регулювання, глобалізаційний та євроінтеграційний блок, фінансово-ресурсне та організаційно-управлінське забезпечення, інструментарій моніторингу, контролю та коригування; перевагами розробленого проекту є прогнозування ВВП країни за обрання форсованого, середнього чи еволюційного підходів, а також розроблена система індикаторів моніторингу реалізації програми