РОЗВИТОК ПРАВОВОЇ КУЛЬТУРИ КРІЗЬ ПРИЗМУ ЗАОХОЧУВАЛЬНИХ НОРМ У ПРАВОВІЙ ПОЛІТИЦІ

Abstract

У статті здійснено аналіз правової культури крізь призму заохочувальних норм у правовій політиці держави. Зазначено, що правова культура – це якісний стан правового життя суспільства, який характеризується досягнутим рівнем розвитку правової системи – станом і рівнем правової свідомості, юридичної науки, системи законодавства, правозастосовної практики, законності і правопорядку, правової освіти, а також ступенем гарантованості основних прав і свобод людини. Певний мінімум знання права – передумова правової культури. Кожна людина повинна знати свої основні права й обов’язки, що пов’язані зі здійсненням нею в суспільстві своїх постійних соціальних ролей (пасажир, покупець, найманий працівник, платник податків та ін.). Рівень правової культури визначають станом підсистем, що її утворюють, зокрема правовою культурою особистості і правовою культурою суспільства. Правова культура особистості – це обумовлені правовою культурою суспільства ступінь і характер прогресивно-правового розвитку особи, що забезпечують її правомірну діяльність. Наголошено, що якщо загальна культура уособлює все найкраще в суспільстві, то правова культура відображає цінності найбільш значущих явищ і процесів, оскільки саме вони потребують правового упорядкування, а отже й державного захисту. Будучи юридичною формою відображення культури найважливіших сфер, правова культура стає не просто різновидом культури взагалі, а її квінтесенцією. Стимулом прогресу суспільства і напрямом реформування правової системи, з огляду на забезпечення правової культури громадян, є саме правове заохочення. Акцентовано, що Правові заохочення – це встановлені нормами права форми позитивної оцінки державою добровільної заслуженої поведінки суб’єкта, привабливі для нього вигідні сприятливі наслідки. Ознаками правових заохочень є: позитивна оцінка державою заохочуваної поведінки; добровільний характер; заслуга як основа заохочення; сильний психологічний вплив, що спонукає до заохочуваного результату. Заохочення як правовий стимул впливає на формування правомірної мотивації. В основі цього процесу лежить застосування законодавчо закріплених можливостей отримання додаткових матеріальних і моральних благ. І взагалі, заохочення впливає не тільки на осіб, які його отримують, а й на осіб навколо, а також викликає прагнення брати приклад з кращих. Заохочення створює необхідний психологічний клімат, у межах якого в особи виникає стійке прагнення до активної діяльності. Зроблено висновок, що заохочувальні норми встановлюють такий загальний варіант поведінки, який найбільшою мірою поєднує приватний і загальний інтерес у досягненні позитивного результату, спонукаючи людину діяти активно, самостійно, не чекаючи наказу з боку держави. Регулювання суспільних відносин такими нормами здійснюється за допомогою створення позитивних стимулів для суспільно корисної діяльності. Заохочувальні норми допускають широкі межі самовизначення людини в її діях і вчинках, можливості вибору варіанта поведінки, наданого нормою права.