АНАЛІЗ ЗАОХОЧУВАЛЬНИХ НОРМ ПРАВА І ПРАВОВОЇ КУЛЬТУРИ ЯК ІНСТРУМЕНТІВ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

Abstract

У статті здійснено аналіз заохочувальних норм права і правової культури як інструментів правового регулювання державної політики України. Метою статті є аналіз заохочувальних норм права і правової культури як інструментів правового регулювання державної політики України. Для цього було поставлено такі завдання: проаналізувати вплив заохочувального механізму на регулювання соціально активної поведінки громадян; з’ясувати поняття заохочувальних норм, дослідити особливості правової політики у процесі застосування заохочень у праві; охарактеризувати правову політику та правову культуру як важелі впливу на правосвідомість громадян крізь призму заохочувального механізму. Зазначено, що заохочувальні норми права відображають реально існуючі суспільні відносини, потреби українського суспільства, що стало на шлях демократичних перетворень, є відображенням соціально-економічних, політичних, духовних змін, які відбулися в Україні на зламі третього тисячоліття. Значною мірою вони обумовлюються соціокультурними умовами функціонування суспільства і відповідною йому системою права, характерні особливості якого проявляються у способах і типах нормативного регулювання суспільних відносин. Наголошено, що сутність нового підходу до правового регулювання суспільних відносин полягає в переході від переважання «заборонних» і «карних» тенденцій (які й сьогодні мають істотне значення) до компонентів права, що забезпечують свободу людей, можливість діяти ініціативно, самостійно, не обмежуючись вимогами «команди», що виходить від держави і її політики. Розширення меж свободи особистості, оптимальне співвідношення дозволів, заохочень, заборон і зобов’язань відображають демократизацію процесу побудови України як правової держави. Зроблено висновок, що важливо й те, щоб заохочувальні норми оптимально поєднувалися з позаправовими заохоченнями: економічними, моральними тощо. Адже від них багато в чому залежать юридичні інструменти, які здатні ефективно діяти тільки тоді, коли їх підтримують і доповнюють позаправові чинники. До того ж, є низка суспільних відносин, на які треба впливати не прямо юридично, а опосередковано – через економіку, культуру, через поліпшення соціальних умов. Тільки в такому разі можна домогтися очікуваного ефекту.