Інституційне поле господарської самоорганізації українців у Галичині в другій половині ХІХ – першій половині ХХ століття

Abstract

Стаття присвячена аналізу економічної самоорганізації українців Галичини у часи перебування у складі Австро-Угорщини та міжвоєнної Польщі, яка постає як унікальний феномен національного інституціоналізму. У центрі уваги – механізми створення господарських інституцій, що сприяли зміцненню національної ідентичності, економічній незалежності та розвитку громадянського суспільства за умов політичного обмеження. Метою статті є розкриття еволюції ідеології українського інституціоналізму, виявлення на основі новітніх досліджень основних тенденцій розвитку господарської самоорганізації українців у Галичині в другій половині ХІХ – першій половині ХХ століття. Дослідження ґрунтується на широкому спектрі джерел – від історичних праць Івана Франка до фундаментальних монографій Іллі Витановича та Степана Злупка. У роботі висвітлюються основні етапи розвитку кооперативного руху в Галичині кінця ХІХ – першої половини ХХ століття, що включав створення кредитних спілок, торговельно-промислових організацій та професійних спілок. Аналізуються різноманітні громадські організації того часу, такі як кооперативи, кредитні спілки, наукові товариства, а також роль національно свідомих інтелектуалів та діячів у формуванні інституційної основи української економічної самоорганізації. Підкреслено роль українських економічних інституцій, які, попри відсутність власної держави, забезпечили економічну самодостатність українського населення. Розглянуто успіхи української кооперації, її вплив на економіку, культуру і суспільне життя, а також виклики, з якими вона стикалася за умов радянського панування. Окремо розглядається роль Львівського торговельно-економічного університету й інших наукових інституцій у розвитку кооперативної та економічної думки. Результати дослідження мають вагоме значення для сучасного розуміння процесів е