Підстави встановлення сервітуту за цивільним законодавством України

Abstract

У статті досліджуються підстави встановлення сервітуту. Визначаються такі терміни як “мета сервітуту”, “умови встановлення сервітуту”, “підстави встановлення сервітуту”. Пропонується визначення способу здійснення сервітуту. Відносини за договором про встановлення сервітуту регулюються главою 32 ЦК України. Закон як підстава встановлення сервітуту має умовний характер, адже при правозастосуванні застосовується певна правова норма чи її частина, а не закон в цілому як нормативно-правовий акт. Тому для застосування норми ч. 1 ст. 405 ЦК України необхідна наявність певного юридичного факту, що є підставою виникнення сім’ї (приміром, укладення шлюбу, кровне споріднення, спільне проживання жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу, усиновлення, патронатне виховання тощо). Це вказує на те, що право користування житловим приміщенням (сервітут) у члена сім’ї виникає на підставі норми ч. 1 ст. 405 ЦК України за умови наявності сімейних відносин. Пропонується відмежовувати сервітут і заповідальний відказ, які встановлюються заповітом та обтяжують спадкову частку спадкоємця за заповітом. Заповідальний відказ, що передбачений заповітом, – це зобов’язальні правовідносини між спадкоємцем та відказоодержувачем, а сервітут, встановлений заповітом, – речове право на чуже майно, необхідне для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Пропонується в законі закріпити таке положення, що особа має право користуватися сервітутом, який встановлений заповітом, з часу відкриття спадщини. “Недосягнення домовленості” сторін про встановлення сервітуту та про його умови при зверненні до суду з позовом означає, що: особа, яка вимагає встановлення сервітуту, не зверталася до власника (володільця) нерухомого майна з пропозицією про укладення договору про встановлення сервітуту; сторони не досягли згоди з істотних умов договору; власник (володілець) нерухомого майна відмовився від раніше досягнутої згоди про встановлення сервітуту; вчинений сторонами правочин визнаний недійсним.