ACTIVITY PETRO BUBELA’S AT THE FINAL STAGE OF THE STRUGGLE FOR UKRAINIANSTATEHOOD

Abstract

Анотація У статті висвітлено діяльність одного з чільних галицьких військових діячів Петра Бубели (1889 – 1934?) на завершальному етапі його життєвого шляху. Показано його працю на керівній посаді заступника державного секретаря військових справ Західної області Української Народної Республіки (ЗОУНР), участь у розбудові збройних сил — Галицької Армії (ГА), яка змушена була протистояти збройній польській агресії. Коротко проаналізовано події 1919 р. на польсько-українському фронті – польські наступи та українські контрнаступи упродовж січня-березня 1919 р. й кардинальну зміну ситуації на фронті після прибуття до Галичини добре навченої та озброєної Антантою польської армії під командуванням генерала Ю. Галлера. Після відступу за р. Збруч, галицькі вояки опинилися на території контрольованій Армією УНР. Функції «тимчасової столиці» тоді виконувала Вінниця, військовим комендантом якої став П. Бубела. На «великій» Україні галичанам довелося протистояти російським («білим» і «червоним») окупантам. Висвітлено участь П. Бубели у складних переговорних місіях з представниками «білої» армії А. Денікіна (М. Бредовим, М. Шиллінгом). У дослідженні на основі архівних матеріалів, мемуарів здійснено спробу відтворення перебігу подій, пов'язаних з «одеським» періодом життя та діяльності П. Бубели. Залишивши Вінницю в результаті більшовицького наступу, він опинився в Одесі. Після її захоплення «червоними», був змушений пристосовуватися до складних умов радянської дійсності. На початку 1920 р. П. Бубелу більшовики заарештували і вивезли до Харкова. Після звільнення повернувся до Одеси, працював урядником у структурі Червоного Хреста. Під час сталінських репресій, 1931 р. його знову заарештували та розстріляли у 1934 р.(?) Коротко також розкрито трагічну долю родини П. Бубели, члени якої після радянської окупації Галичини 1939 р. теж зазнали переслідувань.