Асиметрія зовнішніх ефектів cальдо бюджету найбільших країн Єврозони як перешкода координації фіскальної політики

Abstract

У роботі проаналізовано зовнішні ефекти від фіскальної політики країн Єврозони та двох найбільших країн (Німеччина, Франція) для країн європейської «периферії». На підставі відповідних VAR-моделей з трьома змінними (сальдо бюджету найбільших країн Єврозони, реальний обмінний курс (РОК), циклічна динаміка ВВП) за квартальними даними 20022019 рр. отримано, що у разі поліпшення сальдо бюджету країн Єврозони у країнах Центральної і Східної Європи (ЦСЄ) переважно відбувається підвищення РОК (такий ефект короткочасний за умов плаваючого обмінного курсу, а для країн з фіксованим обмінним курсом — досить тривалий у часі), тоді як реакція відносних цін на профіцит бюджету країн Єврозони значно слабша у країнах Південної Європи (лише в Іспанії простежується можливість зниження РОК). Цінова реакція на поліпшення сальдо бюджету в Німеччині та Франції досить різноманітна у розрізі досліджуваних країн. Вплив на динаміку ВВП набагато стійкіший у розрізі окремих країн. Поліпшення сальдо бюджету Німеччини, Франції та Єврозони має сприятливий вплив на циклічні зміни ВВП країн ЦСЄ (це може бути наслідком зменшення прибутковості підприємницької діяльності в країнахініціаторах політики фіскальної ощадності та перенесення діяльності промислових підприємств з метою зниження коштів виробництва), тоді як цілком протилежне спостерігається для «проблемних» країн Південної Європи (Греція, Іспанія, Португалія). Відповідна структурна риса увиразнює труднощі координації фіскальної політики в межах такого неоднорідного інтеграційного утворення, як Європейський Союз, але разом з цим підкреслює необхідність узгодження фіскальних рішень за допомогою адекватних інституційних механізмів на національному і наднаціональному рівнях. Одним з таких механізмів може бути запровадження правила фіскальної політики, що враховує зовнішні ефекти фіскальної політики найбільших країн Єврозони. У поєднанні з іншими інституційними механізмами координації фіскальної політики це повинно полегшити не лише проведення антициклічної стабілізаційної політики, але й вирішення кількох структурних проблем, що зазвичай називаються перешкодами для ефективного функціонування інтеграційного утворення (низька мобільність робочої сили і потоків капіталу, обмежена гнучкість цін і заробітної плати, недостатня ефективність стабілізаційної функції як спільної монетарної політики країн Єврозони так і політики гнучкого курсоутворення в решті країн).