ПОЛІТИКА ІСТОРИЧНОЇ ПАМ’ЯТІ В УКРАЇНІ ПІСЛЯ 2014 РОКУ: ДЕКОМУНІЗАЦІЯ, ДЕІМПЕРІАЛІЗАЦІЯ ТА ФОРМУВАННЯ НОВОЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ НАРАТИВНОЇ СТРАТЕГІЇ

Abstract

Метою статті було дослідження трансформації державної політики історичної пам’яті в Україні після 2014 року в умовах глибоких суспільно-політичних змін, пов’язаних із Революцією Гідності, російською агресією, процесами декомунізації та подальшою деімперіалізацією гуманітарного простору. Методологічну основу дослідження становили системний, історико-порівняльний та інституційний підходи, що дали змогу комплексно проаналізувати механізми формування, нормативного забезпечення та практичної реалізації політики історичної пам’яті в сучасній Україні. У результаті дослідження встановлено, що після 2014 року державна політика історичної пам’яті набула системного характеру та почала реалізовуватися через поєднання інституційних механізмів, нормативно-правового регулювання та практичних інструментів трансформації символічного простору. Доведено, що важливу роль у цих процесах відіграли законодавчі ініціативи, діяльність державних інституцій, а також локальні практики переосмислення топонімічного, меморіального й культурного середовища. Виявлено, що декомунізація та подальша деімперіалізація виступають ключовими механізмами перегляду історичної спадщини, що проявляється у перейменуванні населених пунктів і вулиць, демонтажі пам’ятників тоталітарного та імперського періодів, зміні символічних маркерів публічного простору та формуванні нових меморіальних практик. З’ясовано, що після 2022 року ці процеси набули ширшого змісту та трансформувалися у послідовну політику деімперіалізації, яка охоплює перегляд символічної присутності російського імперського наративу в українському культурному, освітньому та інформаційному просторі. Практична значущість результатів дослідження полягає у можливості використання отриманих висновків для вдосконалення державної гуманітарної політики, формування стратегій історичної пам’яті та розроблення наукових, освітніх і культурних програм, спрямованих на утвердження сучасної моделі національної історичної репрезентації.