ДОПУСТИМІ ОБМЕЖЕННЯ ПРАВ І СВОБОД ЛЮДИНИ ДЛЯ ЗАХИСТУ ПУБЛІЧНИХ ІНТЕРЕСІВ: ВОЄННИЙ СТАН ТА ОХОРОНА ЗДОБОВ’Я

Abstract

У статті досліджено допустимі обмеження прав і свобод людини для захисту публічних інтересів. Окреслено обмеження у сфері охорони здоров’я та під час воєнного стану. Зазначено, що, із прийняттям Конституції України 1996 року істотно змінилися відносини в суспільстві й державі щодо реалізації прав і свобод людини. Держава стала виходити з пріоритету прав і свобод людини та громадянина. При цьому права держави не можуть бути вище від прав людини, і власне сама держава має обов’язки перед людиною. Проте, очевидно, що не законодавець, не правові норми, що закріплюють права і свободи, а самі суспільні відносини визначають характер фактично існуючої в суспільстві свободи і правових форм її вираження. Тому ці права (основні), на відміну від усіх інших прав та обов’язків, фіксують найважливіші, принципові зв’язки і відносини між суспільством і державою. Наголошено, що незважаючи на най вищу цінність у правовій демократичній державі, права людини не можуть бути завжди і в усіх випадках недоторканними. Обмеження прав і свобод людини та громадянина і в мирний час, і в період дії воєнного стану є необхідним елементом правової системи будь-якої правової демократичної держави світу, зокрема України, в якій уже понад три роки триває повномасштабна війна, що об’єктивно зумовлює законодавче врегулювання, сталість і законність судової практики. Відповідно, такі обмеження повинні мати суто правовий характер і накладатися лише з огляду на загальний інтерес, тобто коли йдеться про національну безпеку, правопорядок, захист норм моралі, захист прав і свобод іншої людини. Загальний рівень забезпечення й гарантованості прав людини залежить від оптимальності цілей, підстав, способів, меж і термінів обмеження прав людини і громадянина. Акцентовано, що практична діяльність державних органів та їхніх посадових осіб, які ведуть боротьбу зі злочинністю, неможлива без обмеження прав людини. Цілі, для досягнення яких можуть обмежуватися права людини, визначені Конституцією України. Це означає, що в інших цілях права не можуть бути обмежені. Передбачені Конституцією «правомірні» цілі мають публічний характер, тобто спрямовані на досягнення загального блага для всіх громадян, а не підпорядковують права і свободи чиємусь приватному інтересу. Зроблено висновок, що конституційно-правові підстави запровадження обмеження прав і свобод людини та громадянина закріплено в Конституції України як обставини, за допомогою яких визначається суперечність між при ватними і публічними інтересами і зумовлюють встановлення меж дозволеної поведінки.