Ендогенна спроможність формування резильєнтної економічної системи регіону в умовах глобальних криз

Abstract

Дисертацію присвячено обґрунтуванню теоретико-методичних засад і розробленню прикладних рекомендацій щодо підвищення ендогенної спроможності формування резильєнтної економічної системи регіону в умовах глобальних криз. Об’єктом дослідження були процеси підвищення ендогенної спроможності формування резильєнтної економічної системи регіону в умовах глобальних криз. Предметом – теоретико-методологічні та прикладні засади підвищення ендогенної спроможності формування резильєнтної економічної системи регіону в умовах глобальних криз. В роботі розроблено теоретико-концептуальні засади дослідження ендогенної спроможності формування резильєнтної економічної системи регіону в умовах глобальних криз, які базуються на міждисциплінарному поліаспектному підході, що інтегрує домінанти теорій ендогенного регіонального розвитку, регіональних інноваційних систем, економічних криз та резильєнтності економічних систем, інституційної теорії та концепцій трансакційних витрат, теорій сталого розвитку, глобалізації, постглобалізації та глокалізації, концепції цифрового розвитку. Це формуй теоретичний концепт для обґрунтування нових інструментів та траєкторії стратегування економічного розвитку регіонів України в умовах обмеженості ресурсів. Поглиблено понятійний апарат дослідження, а семо уточнено поняття «ендогенна спроможність формування резильєнтної економічної системи регіону», яке розглядається в роботі як інтегральна спроможність до максимально ефективного використання сукупності наявних внутрішніх активів (трудових, природно-ресурсних, фінансових, матеріальних, нематеріальних, інституційних), що визначають самовідтворювальну та адаптивну здатність (пластичність) економічної системи до регенерації та стратегічної переорієнтації в умовах високої ентропії зовнішнього середовища та глобальних криз. Саме ендогенна спроможність визначає здатність регіону до якісної самотрансформації та інтеграції нових механізмів адаптивного розвитку у фазі гострої кризи і в період посткризового відновлення. В роботі розроблено концепт та обґрунтовано детермінанти ендогенного підходу до формування резильєнтної системи регіону, які передбачають пріоритетність регіональної політики щодо: диверсифікації структури економіки для мінімізації залежності від розвитку певного виду діяльності (сфери) та стимулювання креативного малого й середнього бізнесу; інноваційно-цифрової трансформації та «розумної спеціалізації»; адаптивного та гнучкого управління; розвитку соціального капіталу, його згуртованості, інтегрованості та інклюзивності; модернізації критичної та логістичної інфраструктури, децентралізованих енергосистем та захищеної цифрової мережі. В роботі апробовано розроблений методичний підхід до оцінювання ендогенної спроможності формування резильєнтної економічної системи регіону в умовах глобальних криз, який охоплює систему індикаторів визначення глибини рецесії, періоду та інтенсивності відновлення, а також відносних індикаторів резистентності економічної системи регіону до кризи та її адаптивної ендогенної спроможності до відновлення. Цей підхід базується на оцінюванні саме внутрішніх драйверів стійкості, тому аналіз дав можливість оцінити ефективність використання та втрати ендогенної спроможності формування резильєнтних економічних систем регіонів України під впливом фінансових, суспільно-політичних та воєнних криз 2008-2026 рр. Систематизовано принципи оцінювання ендогенної спроможності формування резильєнтної економічної системи регіону (ідентифікації стратегічних ендогенних активів, стресо-стійкості та паритетності, когерентності, згуртованості, адаптивного оновлення, диверсифікаційної відкритості, ресурсної автономії та системної синергії), які забезпечують поліаспектний підхід її дослідження в контексті сучасних вимог і викликів регіонального розвитку. Це послужило основою для обґрунтування методичного інструментарію інтегрального оцінювання ендогенної спроможності формування резильєнтної економічної системи регіону на основі секторального підходу. В роботі обґрунтовані стратегічні пріоритети підвищення ендогенної спроможності формування резильєнтної економічної системи регіону, які базуються на: використанні ендогенного потенціалу на засадах сталого розвитку, інноваційного оновлення та поглиблення диверсифікованості структури економіки і розвитку ВЕД, які мають прогресивну продуктивну спроможність та перспективну конкурентоспроможність, забезпечують включеність регіону до глобальних ланцюгів створення доданої вартості; реалізації диверсифікованої (територіально-орієнтованої) політики посилення резильєнтності регіонів і функціональних типів територій України із врахуванням ендогенний потреб, можливостей та безпекового фактору; формуванні просторово збалансованого і інтегрованого розвитку в соціальному, гуманітарному, економічному, екологічному та безпековому вимірах; використанні потенціалу міст, агломерацій та урбанізованих територій як «полюсів росту»; когерентності політики регіонального розвитку та відновлення – узгодженої системи стратегічного, просторового та бюджетного планування. Обґрунтовано пріоритети та засоби реалізації диференційованої регіональної політики посилення резильєнтності регіональних економічних систем України в умовах глобальних криз в розрізі функціональних типів територій (регіональних полюсів зростання, територій відновлення, територій з особливими умовами та територій сталого розвитку). Використання територіально-орієнтованого ендогенного підходу до регіональної політики слугує основою для розробки стратегій превентивного антикризового регулювання, мінімізації вразливості економіки регіонів та підвищення їх адаптивної ендогенної спроможності. Розроблено напрями удосконалення інструментарію підвищення ендогенної спроможності формування резильєнтних регіональних економічних систем в умовах війни і повоєнної відбудови, які обґрунтовані в розрізі короткострокових (першочергових, стабілізаційних та відновлювальні) та середньострокових заходів та інструментів. Перші передбачають відновлення критичної інфраструктури на основі таргетованого програмного підходу для забезпечення базової просторової зв’язаності територій; координацію стратегічного, просторового, бюджетного та інвестиційного планування розвитку громад, в т.ч. на основі багаторівневого врядування, актуалізації смарт-спеціалізації регіонів, удосконалення геоінформаційних систем просторового планування та ін. Другі – посилення поліцентричності, просторової інтегрованості та згуртованості територій через розвиток полюсів зростання, просторових форм інтеграції бізнесу і співробітництво територіальних громад на основі публічних інвестицій, ДФРР, ДПП, державних, регіональних та інтегрованих (для різних функціональних типів територій) цільових програм та стратегії соціально-економічного розвитку