Синергетична взаємодія стейкхолдерів як чинник забезпечення сталого туризму та розвитку туристичного потенціалу природоохоронних територій України

Abstract

Сталий розвиток туризму на природоохоронних територіях є складним системним завданням, що охоплює економічні, екологічні та соціальні виміри, вирішення якого потребує не лише формального розмежування функцій між стейкхолдерами, але й забезпечення їхньої синергетичної взаємодії. Стаття присвячена обґрунтуванню теоретико-методологічних засад і розробленню практичних механізмів синергетичної взаємодії стейкхолдерів в системі управління сталим розвитком туризму на природоохоронних територіях в умовах воєнних і післявоєнних викликів. Актуальність дослідження зумовлена необхідністю переходу від декларативного державного регулювання туристичної діяльності до комплексної узгодженої політики, здатної забезпечити збалансування економічних, екологічних і соціальних інтересів усіх учасників туристичного процесу в умовах масштабної деградації екосистем, спричиненої повномасштабною війною в Україні. У статті визначено коло стейкхолдерів сталого розвитку туризму на природоохоронних територіях та розкрито специфіку функціональних ролей кожної з груп зацікавлених сторін. Обґрунтовано необхідність розширення рольових функцій туристичних підприємств у напрямі екоінновацій, соціальної відповідальності та освітньо-просвітницької діяльності. Визначено стратегічне значення суміжних суб’єктів господарювання нетуристичного напряму як активних учасників екологічних відновлювальних проєктів на природоохоронних територіях, що набуває особливої актуальності в контексті післявоєнної відбудови. Розроблено SWOT-аналіз системи державного регулювання сталого розвитку туризму та запропоновано відповідні управлінські рекомендації. Доведено вирішальну роль туристів як стейкхолдерів, поведінкові моделі яких безпосередньо визначають екологічний слід туристичної діяльності, та обґрунтовано необхідність запровадження комплексної системи їх інформування й освіти. Синергетична взаємодія стейкхолдерів розглядається як механізм формування колективної відповідальності за збереження природної та історико-культурної спадщини туристичних дестинацій і забезпечення їх довгострокової конкурентоспроможності.