Аналітичні характеристики внутрішніх та зовнішніх векторів міграції населення України

Abstract

Проаналізовано історичні передумови формування міграційних хвиль населення України, а саме: перша хвиля («стара міграція» – друга половина ХІХ ст. з переважанням міграції робітників); друга хвиля («нова міграція» – кінець ХІХ – перша половина ХХ ст. з переважанням міграції бідного селянства); третя хвиля («політична» – після Другої світової війни до 1980-х рр., з переважанням робітників з низькою кваліфікацією та інтелігенції); четверта хвиля («заробітчанська», із середини 90-х років ХХ ст.). Зазначено, що п’ята, «інтелектуальна» хвиля (з 2010-х рр.) може трансформуватися в «корпоративну», яка передбачає виведення бізнесу за кордон в умовах посилення податкового навантаження в Україні. Ймовірність настання «корпоративної» хвилі також посилює стимулююча політика європейських держав залучення бізнесу, які пропонують стабільні умови господарювання. Досліджено місце України на глобальній міграційній мапі, що підтверджує її включення в міжнародний простір як демократичної та правової держави. Кількість міжнародних мігрантів з України поступово зростає, сягнувши у 2020 р. 6,1 млн осіб, проте проблемність такої динаміки посилюється спадною динамікою імміграції та загрозливими депопуляційними процесами: у 2020 р. частка міжнародних емігрантів у населенні сягнула 11,9%, коли в 1990 р. вона дорівнювала 10,8%. Досліджуючи міграційні процеси населення України, науковці й експерти часто зосереджують свою увагу на проблемі людських втрат унаслідок еміграції. Проте сучасний світ, навіть у період пандемії, розвивається в умовах глобалізації. Багато країн проводить ефективну політику залучення людського потенціалу, забезпечуючи таким чином позитивну динаміку розвитку. Тому влада України вимушена активізувати державне регулювання міграційних процесів, керуючись наслідками їх впливу на соціально-економічний розвиток.