МОВНЕ ПИТАННЯ У ТРАКТАТІ ЯНА КОЛЛАРА «ДИСКУСІЇ ПРО СЛОВ’ЯНСЬКУ ВЗАЄМНІСТЬ» ЯК ПРЕДМЕТ ПОЛЕМІКИ МІЖ АВТОРОМ І ЛЮДОВІТОМ ШТУРОМ.

Abstract

У статті проаналізовано зміст тих підрозділів трактату Яна Коллара «Дискусії про слов’янську взаємність», в яких йдеться про мовне питання. На думку авторки, питання мови було однією із найважливіших проблем чеського національного відродження, оскільки йшлося про збереження й становлення чеської ідентичності. Я. Коллар пов’язав поняття слов’янської й літературної взаємності з мовним питанням. У тлумаченні змісту поняття «слов’янська взаємність» Я. Коллар не політизував проблему, оскільки прагнув уникнути звинувачення в панславізмі. Він вважав, що літературна взаємність не полягає в насильницькому змішуванні слов’янських мов в одну головну мову. Зміст трактату Я. Коллара був суперечливим, оскільки він вважав, що є чотири найбільш розвинуті слов’янські мови – ілірійська, чехословацька (тобто чеська), польська й російська. Саме таке розуміння слов’янської взаємності й ставлення до прагнення інших слов’янських народів створити й розвинути рідну літературну мову було несправедливим і дискримінаційним. Погляди Я. Коллара зумовили полеміку й дискусію в слов’янському світі. Наприклад, Станко Враз, словенець і провідний поет ілірійського руху, що мав на меті об’єднати південних слов’ян, прихильно ставився до мовної концепції Я. Коллара. Нечисленна словацька інтелігенція, яка виступала за розвиток словацької літературної мови як чинник національної самоідентифікації, пропозицію Я. Коллара користуватися чеською літературною мовою відхилила. Очолив цей рух Л. Штур. Він висловив свої погляди у працях «Словацьке наріччя, або потреба писати цим наріччям» (1846), «Наука словацької мови» (1846). Л. Штур вважав, що для розвитку словацького духовного життя потрібна словацька літературна мова (він же зазначив, що за розмаїтістю і мальовничістю до словацької мови найбільш подібна українська). Л. Штур виступав не проти взаємності, а проти формального підходу до її тлумачення, до розбіжностей між теорією і практикою. На його думку, із концепції Я. Коллара про взаємність постала фактично невзаємність. Ідея слов’янської взаємності не виходила за межі культурницької програми, але попри свою куль¬турницьку й моральну привабливість, вона була внутрішньо суперечливою в контексті політичних реалій в Європі 40-их років ХІХ століття, історично неперспективна, а тому й концепція мови як один із складників цієї взаємності була дискримінаційною щодо тих слов’янських народів, чиї мови Я. Коллар не вважав головними, але які прагнули розвивати свої літературні мови.