Підприємницька культура у забезпеченні соціально-економічного розвитку регіону

Abstract

Дисертацію присвячено обґрунтуванню теоретико-методичних засад і розробленню прикладних рекомендацій щодо підвищення потенціалу підприємницької культури у забезпеченні соціально-економічного розвитку регіону. У роботі розроблено теоретико-концептуальні та методичні засади вивчення підприємницької культури як чинника забезпечення соціально-економічного розвитку регіону, які базуються на міждисциплінарному підході (теорії організаційної, корпоративної та підприємницької культури, теорії регіонального соціально-економічного розвитку, інституційної та неоінституційної теорії, теорії систем та поведінкової економіки). В теоретичному і практичному (апробаційному) аспекті поєднано використання аксіологічного, екосистемного та ЕSG-підходів, причинно-наслідкового та комбінованого аналізу формування підприємницької культури та оцінювання її впливу на соціально-економічний розвиток регіону. Розроблено методичний інструментарій оцінювання впливу підприємницької культури на соціально-економічний розвиток регіону, який передбачає систематизацію та поєднання різних підходів дослідження: соціологічний аналіз аксіологічних чинників формування підприємницької культури та реалізації соціально-відповідальної поведінки; інтегральний аналіз за субіндексами, які характеризують домінанти економічної етики, інноваційності та соціальної відповідальності суб’єктів бізнесу; кореляційний та компаративний аналіз – для встановлення причинно-наслідкових зв’язків між параметрами підприємницької культури та індикаторами соціально-економічного розвитку країни, регіону, громади. Даний методологічний підхід апробовано в ході проведення соціологічного дослідження впливу підприємницької культури на соціально-економічний розвиток регіону в розрізі наступних домінант: панівні цінності підприємницької активності у регіональному середовищі – престижність бізнесу та ставлення до успіху; рівень вертикальної (між бізнесом та регіональною владою) та горизонтальної (між самими підприємцями) довіри; інноваційна культура – як поширюються інновації, знання та ресурси в межах регіону; мережева та кластерна взаємодія; причини інституційних пасток та неформальних норм підприємницької культури – розриву між формальними пріоритетами розвитку і реальними умовами функціонування та інклюзії бізнесу (наприклад, корупційні практики, кумівство); підприємницька ментальність, бізнес-поведінка та ідентичність регіону для формування унікального бренду регіону, що базується на культурних установках мешканців; якість людського капіталу – рівень креативності, готовність до безперервного навчання, міграційні настрої тощо. Це дало змогу багатоаспектно проаналізувати особливості трансформації підприємницької культури в умовах війни. Удосконалено методологічний інструментарій дослідження трансформацій підприємницької культури в умовах воєнного стану, що дозволило комплексно оцінити аксіологічні виклики та деформації її інституційно-ціннісного базису. Доведено, що сучасний стан підприємницької культури є результатом накладання задавнених структурних проблем на екстремальні виклики війни. Зокрема, науково обґрунтовано такі положення: 1) генезис інституційної кризи: ідентифіковано, що зниження безпекових цінностей та системна криза довіри до державних інститутів у довоєнний період сформували підґрунтя для поширення корупційних практик та тінізації бізнес-процесів, що суттєво знизило адаптивний потенціал економіки на початку повномасштабного вторгнення; 2) деструктивний вплив воєнних чинників: проаналізовано наслідки фізичного знищення активів та незворотної втрати людського потенціалу не лише як економічних збитків, а й як чинників руйнування сталої структури відтворення підприємницьких цінностей у регіоні; 3) дисфункції інклюзивної взаємодії: визначено критично низький рівень інтегрованості (інклюзивності) у взаєминах між суб’єктами господарювання та органами місцевого самоврядування, що заважає формуванню єдиного підґрунтя економічного відновлення; 4) реконфігурація соціальної відповідальності: обґрунтовано парадигмальний зсув у розумінні корпоративної соціальної відповідальності – від маркетингово-орієнтованих стратегій до життєво необхідної підтримки Сил оборони та реалізації масштабних програм допомоги внутрішньо переміщеним особам. Проведено оцінювання взаємозалежності підприємницької культури та соціально-економічного розвитку регіону, зокрема, на основі методів нечіткої логіки проведене моделювання (оптимізація) інституційних параметрів підприємницької культури – рівня соціальної відповідальності підприємств та довіри до влади в суспільстві. На основі коефіцієнтів еластичності діяльності суб’єктів господарювання у Львівській області за період 2019-2024 рр. встановлено основні залежності та тенденції ефективності функціонування бізнесу за видами економічної діяльності та інституційними секторами підприємництва. Удосконалено науково-прикладні засади стратегічного планування підприємницької культури як фундаменту соціально-економічного відродження регіонів України. Запропоновані стратегічні орієнтири базуються на когерентному поєднанні воєнної резильєнтності, антропоцентризму та вимог євроінтеграційного процесу, охоплюючи такі стратегічні домінанти: 1) антропоцентричний розвиток: пріоритезація прав людини та відтворення якісного людського потенціалу в умовах демографічних викликів; 2) інституціалізація етики та філантропії: системна розбудова інститутів етичної та економічної відповідальності як запобіжника корупції та неефективного управління; 3) екосистемність підприємництва: стимулювання інклюзивних, інноваційних та креативних бізнес-моделей, що демонструють високу адаптивність до кризових умов; 4) соціальна згуртованість: розширення мереж горизонтальної довіри, партнерства та солідарної взаємодії між суб’єктами господарювання; 5) цифрова акселерація: інтенсифікація цифрової трансформації як інструменту забезпечення прозорості та глобальної конкурентоспроможності регіону. На відміну від існуючих підходів, розроблена стратегія передбачає багаторівневу синергію (регіональний – локальний – корпоративний рівні), що забезпечує цілісність стратегічного планування та враховує специфіку воєнної економіки. Обґрунтовано предметні площини та напрями удосконалення інструментарію реалізації потенціалу підприємницької культури у забезпеченні соціально-економічного розвитку регіону, які базуються на поєднанні протекціоністського та безпекового підходів для створення, з однієї сторони, умов захисту ендогенного потенціалу та розвитку економічного простору регіону в умовах глобальної нестабільності, а, з іншої – стимулювання ділової активності в умовах викликів війни для підвищення здатності бізнесу виступати гарантом соціально-економічної стабільності в кризові періоди. Інструментарій полягає у стимулюванні переходу бізнесу на відновлювані джерела енергії та автономні системи життєзабезпечення відповідно до принципів Європейського зеленого курсу для забезпечення безперервності виробничих циклів; інтеграції ветеранів та ВПО; створенні умов для ефективної релокації та інтеграції бізнесу на нових більш безпечних територіях країни. Визначено науково-прикладні положення та обґрунтовано пріоритети та засоби реконструктивної трансформації детермінант розвитку соціальної відповідальності бізнесу та підприємницької культури в умовах воєнних викликів та повоєнного відновлення, які представлені як комплекс взаємопов’язаних змін щодо: ціннісно-етичного переходу до моделі соціально орієнтованої економіки через імплементацію етичних стандартів, прозорість та інтелектуалізацію людського капіталу; інтеграції принципів сталого розвитку, «зеленої» економіки та відповідального маркетингу в загальну культурну парадигму ведення бізнесу регіону; інституційної відповідальності – розширення культури ризик-менеджменту та інвестиційної відкритості через пріоритетність інтересів стейкхолдерів та дотримання принципів ділової етики; соціально-інноваційної активності через стимулювання громадянської відповідальності (волонтерство, благодійність) та готовність до впровадження еко-соціальних інновацій як чинників прогресивного розвитку