Теоретико-методологічні засади регулювання зайнятості населення України

Abstract

В статті розглядаються проблеми зайнятості в теоретико-методологічному контексті. Опрацьовано та приведено тлумачення суті, методів, причин та характеристик ринку праці за сучасних умов. Визначенно основні державні важелі регулювання зайнятості. Конкретизовано особливості теоретико-методологічного підходу до регулювання зайнятості, де чільне місце належить правничим, організаційно-управлінським, економічним, соціально-орієнтованим, аналітичним, угодним, інноваційним, популяризаційним. Визначено роль держави в процесі регулювання зайнятості, яка виконує розподільчу функцію (надання податкових пільг підприємствам, оподаткування фонду оплати праці), макроекономічну, шо полягає у збільшенні пропозиції праці та обмеженні негативних вад економічної системи (інфляція, безробіття, спад економічних процесів), стимулююча функція, яка дозволяє пожвавити інноваційно-інвестиційну активність та впливає на усю ринкову кон’юнктуру (сприяння зайнятості, державні інвестиції, субсидування населення, дотації, субвенції та субсидії). Особливої уваги в статті приділено синтезуванню наявних напрацювань вчених та дослідників щодо узагальнення потрібних теоретико-методологічних підходів до сутнісного розуміння зайнятості. Отримали подальше наукове тлумачення такі методи, як: правничі, організаційно-управлінські, економічні, соціально-орієнтовані, аналітичні, угодні, інноваційні, поляризаційні. Доведено певну співзвучність теоретико-методологічних засад зайнятості з особливостями регіонального розвитку соціально-економічних процесів. Тому при розробці стратегії підвищення рівня зайнятості регіону слід зважати на існуючі пропорції між працівниками та працедавцями, плинністю кадрів, пропозицією робочої сили, розміщенням трудових ресурсів тощо. Запропоновано заходи, які покликані не лише регулювати процеси зайнятості в теоретичному сенсі, а й спрямуватимуться на підвищення економічної активності населення, вирішення проблеми розміщення та раціонального застосування, беручи до уваги специфіку окремого територіально-регіонального угрупування. Запропоновано методи регулювання прямої та непрямої дії. Конкретизовано висновки проведеного теоретичного дослідження.